ОНОВЛЕННЯ БЕЗСМЕРТНОГО СЛОВА

«Кримські  сонети» Адама Міцкевича 

Мабуть тільки сьогодні, коли роботу над перекладами «Кримських сонетів» Адама Міцкевича вже давно завершено, коли вдалося видати збірку (а на це пішло немало зусиль), коли відбулися її презентації на радіо, на телебаченні і, найголовніше, в меморіальному музеї Максима Рильського у Києві (була присутня польська літературна і громадська спільнота, відомі українські літературні діячі, а також онук великого поета Максим Георгійович Рильський), коли збірка була презентована в Криму, 

   

в українському Криму, ще до його тимчасової окупації, я в повній мірі відчуваю всю важливість написаного і, головне, відповідальність перед читачем за результат нашої спільної праці. Чому нашої? Тому, що працювали над перекладами ми усією родиною: чоловік – Олександр Олександрович, який володіє польською мовою, зробив технічний (дослівний) переклад з першотвору на українську, досліджуючи значення слів тюркського походження у спілкуванні з місцевим кримсько-татарським населенням; син Олександр, який був незмінним першим слухачем і порадником, здійснював комп’ютерний набір; я займалась поетичним перекладом творів. 

  

І ми всі в єдиному пориві творчого спілкування жили деякий час (який це був чудовий час!) у прекрасному, казковому світі кримської природи Адама Міцкевича, разом з відважними моряками долали бурхливі морські хвилі і, переймаючись настроєм Міцкевича, з легким сумом його очима вдивлялися в ті пам’ятки історії «поламані, безладні», що були прикрасами Криму часів Гіреїв.

  

Здавалося, що стан душі великого поета з усіма її відтінками радощів і смутку, розчарування і захоплення червоною ниткою пронизує мою душу, дає майже невловиму можливість розуміння її ніжних і потаємних струн, стає джерелом радості і натхнення. І в цьому високому пориві хотілося творити, творити…, відчуваючи (як мені здавалося) допомогу Господа і вічно живої Душі геніального поета.

Довершеності і гармонійності надали творам оригінальні кримські акварелі до кожного сонета, створені Олександром Степаненком.

   

Але ця збірка не стала б такою, якби ми своїми очима не бачили Крим, не подорожували по ньому багато разів і не милувалися неперевершеною красою української перлини.

І тихий сум Адама Міцкевича, який я відчувала у деяких сонетах переростав у моїй душі в легку засмученість, що великий поет не може побачити на власні очі, як дякуючи зусиллям українського і корінного кримсько-татарського народу величні кримські пам’ятки збережено і відновлено, а субтропічна природа Криму буяє новими неповторними кольорами .

А сьогодні мені особливо приємно, почесно і відповідально, що високе Слово геніального Міцкевича наново відродилося саме зараз, та забуяло в українському перекладі на українській землі. І це сталося тому, що це Слово безсмертне.

Автор поетичного перекладу «Кримських сонетів»

Людмила Степаненко